Вибори — це найпоширеніший спосіб участі громадян у політичному житті та найбільш легітимний спосіб здобуття влади. За допомогою виборів формуються парламенти, органи місцевого самоврядування, приймаються конституції та призначаються глави держав. Виборчий процес є невід›ємною частиною суспільно-політичного життя і не обмежується простим голосуванням. Крім фізичного проставлення галочок в бюлетенях вибори можуть вважатися чесними та вільними лише, коли опозиція була допущена до виборів, а голосуванню передували політичні дебати та громадські обговорення програм партій. Громадяни повинні мати доступ до інформації про всіх кандидатів, а засоби масової інформації чесно висвітлювати діяльність як урядових, так і опозиційних партій. Якщо вибори проходять нечесно і невільно, то це вже не вибори, а спосіб утримання влади.

Існують національні особливості, традиції та закони про вибори. Проте, демократичний виборчий процес можна умовно розбити на десять основних етапів. Попередній етап не завжди закінчується тоді, коли починається новий.

Вибори — це механізм вільного волевиявлення громадян. Якщо не дотримуються основні демократичні принципи, опозиційних кандидатів не реєструють на виборах, телеканали приділяють увагу одній партії, дані екзит-полів і спостерігачів сильно розходяться з офіційними результатами, а поліція і прокуратура переслідує спостерігачів, то даний процес не можна назвати виборами. У таких випадках інститут виборів намагаються використовувати для продовження своїх повноважень і утримання влади. Такі «вибори» — це типовий інструмент легітимації влади в авторитарних режимах.

Порушення можуть виникнути на будь-якому етапі виборчого процесу. Уже на етапі подачі документів в ЦВК може початися «відсів» неугодних кандидатів, яким з формальних причин відмовляють у реєстрації. Так, на президентських виборах 2018 року в Росії в реєстрації відмовили опозиційному кандидату Олексію Навальному. У 2019 році десята частина виборчих комісій в Петербурзі працювала з грубими порушеннями, створюючи перешкоди для реєстрації незалежних депутатів. У молодих демократіях і авторитарних країнах серед зареєстрованих політиків часто можна зустріти так званих «технічних кандидатів», які можуть згодом знятися на користь основного кандидата або забрати голоси у його конкурента. Це є частиною політтехнологій і маніпуляцій виборчого процесу.

Після того, як кандидати були зареєстровані й представили свої програми, в гру вступають агітація та піар-технології. Вони допомагають кандидатам і партіям сформувати у громадян уявлення про себе і про своїх опонентів. Засоби масової інформації та соціальні мережі забезпечують публічність кандидатів. Вони публікують плакати, відео, яскраві гасла і заяви, дають інтерв’ю, коментарі щодо важливих соціальних, економічних і політичних питань та беруть участь в теледебатах із опонентами. Медіа перед виборами повинні дотримуватися принципу плюралізму думок і бути незалежними від політичних партій і бізнес-структур. Якщо кандидат є власником інформаційного порталу, телеканалу чи газети, то це ставить під питання чесність передвиборчої конкуренції та рівного доступу всіх кандидатів до засобів масової інформації.

Білборди та рекламні плакати, Інтернет-банери вважаються одним із основних видів презентації потенційного кандидата або партії. Над оформленням білборда працює команда політтехнологів, детально виробляє всю символіку — від гами кольорів до погляду кандидата на фото. Наприклад, колір, який використовує в політичній рекламі Петро Порошенко, вважається імператорським: в давнину тільки правителі мали право носити фіолетовий одяг. Кожна політична партія Німеччини має свій колір, що робить її легко впізнаваною для виборця. Партія, яка виступає на захист навколишнього середовища, життя в гармонії з природою, проти атомної енергії та за права меншин носить назву «Зеленої». Чорний — колір центристів з Християнського демократичного Союзу, партії Ангели Меркель. Жовтий у лібералів.

В рамках передвиборчої кампанії кандидати іноді вдаються до брудних технологій. Вони не завжди заборонені законом, але нерідко порушують моральні засади та традиції демократичних виборів. «Чорний піар» — це поширення компромату, чуток і дезінформації. Його метою є знищення позитивного іміджу конкурента. До брудних технологій також можна віднести контр- і антирекламу, а також створення штучної проблеми. Робиться це, наприклад, через публікацію «джинси» —замовних матеріалів у ЗМІ на користь або проти того чи іншого політика або партії. Джинса подається під виглядом звичайної статті або новини й часто носить в собі сенсацію або факти, що шокують.

Поширеним явищем в передвиборчий період стало використання так званих ботів і тролів. Ботоферми влаштовані так, що спеціальне програмне забезпечення або платні користувачі виконують механічні, одноманітні дії: спам-розсилка, рандомна реєстрація на сайтах, написання часто безглуздих коментарів. Таким чином можна вплинути на думку інших виборців, підтримати або осквернити певного політика, а також підвищити перегляди відео на Youtube або постів у соцмережах. За результатами розслідування «Я — бот», напередодні парламентських виборів в Україні 2019 року в інтересах Анатолія Гриценка («Громадянська позиція») і Святослава Вакарчука («Голос») боти залишили тисячі коментарів. Крім того, були виявлені повідомлення ботів на підтримку президента України Володимира Зеленського та ексглави держави Петра Порошенка. У Росії такі коментарі залишають часто живі люди, найняті спеціально для створення контенту та коментарів у соціальних мережах. Найвідомішим проєктом є «Фабрика Тролів», яка знаходиться під Санкт-Петербургом. Її виробнича потужність така, що вони можуть вивести в топи відео або новини, на які надійшло замовлення. Основними замовниками є олігархи та представники Кремля.

Часто в передвиборчий період використовуються фейки. Це класична стратегія дезінформації, яка виходить від автократів, популістів, демагогів і пропагандистів. Її метою є поширення свідомо неправдивої інформації, штучне створення сенсації або спотворення даних для того, щоб просунути свою версію і заплутати читача. Політики нерідко вдаються до популістських заяв, свідомо нездійсненних обіцянок про вирішення політичних і соціальних проблем. Правопопулістська партія Альтернатива для Німеччини» вимагає закрити кордони для біженців, ввести нові обмеження на в›їзд мігрантів і повернутися до німецьких витоків. При цьому представники партії використовують расистські гасла, популярні в певних верствах населення. «Народ цінує його як футболіста. Але ніхто не хоче жити поруч з Боатенгом», - таку заяву зробив глава партії АдН Олександр Гауланд перед виборами в Бундестаг, згадавши відомого німецького футболіста Жерома Боатенга. Батько Боатенга іммігрував із Гани, а сам футболіст народився і виріс у Берліні.

Популізм використовується і під час прямого контакту з виборцями. Під час турів по містах, зустрічей в трудових колективах в хід йдуть нереалістичні обіцянки та навіть підкуп. У дворах відкривають дитячі та спортивні майданчики. Школи й дитячі садочки засипають солодощами, виборцям роздають продовольчі набори, надають безкоштовні туристичні послуги, рганізовують концерти, фестивалі та змагання. Наприклад, на парламентських виборах 2019 року в українському місті Кропивницький перед виборами проходив фестиваль, організований за ініціативою депутата Олександра Горбунова. Від партії «Слуга народу» відбулося 19 фестивалів «Квартал фест». За «Аграрну партію» співали Михайло Поплавський та Олег Винник, «Голос» проводив безкоштовні концерти, на яких виступали «Океан Ельзи» і Христина Соловій, за «Українську стратегію Гройсмана» співав ТІК.

Потрібно уважно ставиться до передвиборчої агітації й розрізняти за політтехнологіями реальні можливості та наміри кандидатів. Якщо переконати електорат віддати голос саме за свою партію не вдалося, політики вдаються до прямих фальсифікацій. Крім вкидань бюлетенів і підробки протоколів, існує ряд інших методів. За методом «хустка» підкуплений член виборчої дільниці надягає хустку або інший розпізнавальний знак. В кінці виборчого дня учасники фальсифікації з чужими паспортами підходять до «міченого» члену комісії й отримують бюлетені за тих, хто не прийшов на вибори. «Пустунець» — метод, коли члени виборчої комісії видають бюлетені, що не мають підписів двох членів виборчої комісії та печатки, без чого бюлетень вважається недійсним. Ще один метод фальсифікації виборів — «каруселі». Виборець виносить із приміщення виборчої дільниці незаповнений бюлетень і віддає його керівникові шахрайської групи. На бюлетені ставиться відмітка за потрібного кандидата, і він передається наступному учаснику «каруселі». Прийшовши на дільницю, людина ховає виданий йому незаповнений бюлетень, а в урну кидає бюлетень з попередньо поставленою відміткою. Після виходу з дільниці незаповнений бюлетень передається старшому групи, і карусель «прокручується» далі.

Іноді фальсифікатори діють виключно нахабно. Члени виборчих комісій самі заповнюють невикористані бюлетені, роблять вкидання, вносять неправдиві дані щодо явки та результатів голосування в офіційний протокол або підроблюють протокол. Така практика поширена в Росії й добре задокументована на відео, розслідуваннях журналістів і у звітах незалежних спостерігачів. Масові фальсифікації на виборах в Думу у 2011 привели до масових протестів і демонстрацій у російських регіонах і сприяли подальшій трансформації громадянського суспільства.

Щоб не допустити фальсифікацій, можна знайти незалежну організацію або спільноту в своєму регіоні, пройти простий інструктаж або школу спостерігача, почати стежити за виборчим процесом, документувати порушення і надавати їм розголосу. Якщо немає часу для довгострокового спостереження, то можна зареєструватися спостерігачем на одній із виборчих дільниць і стежити за процесом голосування та підрахунком голосів. У разі порушення прав виборців та порядку проведення виборів, можна звернутися в поліцію, а також повідомити інформацію ЗМІ. Якщо на виборах було зафіксовано вкидання або знищення виборчої документації, або встановлено, що певний відсоток виборців отримав бюлетені незаконно, вибори можуть визнати недійсними. Так сталося в ході парламентських виборів 2019 року у Полтавській області України, коли протоколи дільничних виборчих комісій переписували у парку на колінах. Найбільш відомий випадок скасування результатів виборів через фальсифікації стався в Україні у 2004 році. Тоді в другому турі президентських виборів брали участь представник колишнього уряду Віктор Янукович і лідер парламентської опозиції Віктор Ющенко. Центрвиборчком оприлюднив попередні дані голосування, згідно із якими з перевагою в 3% переміг Янукович. В той же час, результати екзитполів свідчили про лідерство Ющенка. Міжнародні спостерігачі заявили про численні порушення. Соратники опозиціонера заявили про фальсифікацію результатів голосування, відмовилися визнавати результати й закликали своїх виборців відстояти свій голос на Майдані. У мирних акціях протесту брали участь до 7 млн осіб. У підсумку, парламент визнав недійсними результати повторного голосування. Був призначений третій тур, за результатами якого перемогу здобув Віктор Ющенко й очолив Україну. Янукович визнав поразку, але у підконтрольних засобах масової інформації та на російських державних каналах ще довго не вщухала агітаційна кампанія і поширювалася версія про втручання США у вибори в Україні. Перед Євромайданом у 2013 році, під час підготовки до анексії Криму та війни на Донбасі відновилася риторика про втручання Заходу. Серед представників Кремля і російських патріотичних сил поняття «Помаранчева революція» і Євромайдан нерідко використовуються у передвиборчих кампаніях для демонізації опозиції й громадянського суспільства.

Спостереження може не відразу кардинально змінити ситуацію, але дозволяє документувати порушення закону, сприяє прозорості політичних процесів і дає важливий досвід політичного активізму. Цей досвід важливий для формування і розвитку громадянського суспільства, об›єднання громадських ініціатив, мережевій взаємодії. Дані спостерігачів архівуються, використовуються журналістами, вченими, стають частиною освітніх курсів і можуть лягти в основу судових процесів проти злочинців, які порушують закон, права і свободи громадян. Без даних спостерігачів та фіксації порушень неможливі стійкі політичні зміни та демократизація виборчого процесу.

Проєкт «Citizen +» підготовлено німецькою суспільно-корисною організацією Dekabristen e.V., українською анімаційною студією NEED у співпраці з Illuminator.info та російським медіа-порталом Bumaga Media. Фінансова підтримка надана Міністерством закордонних справ Німеччини в рамках програми «Розвитку діалогу між громадянськими суспільствами Росії та країн Східного Партнерства».